Сьогодні у соцмережах ми знаходимо старих друзів, зустрічаємо нових, ділимося новинами, дізнаємося більше про світ, іноді навіть піднімаємо революції. Складно переоцінити потенціал впливу соцмереж на міжлюдську комунікацію.

Оскільки вчителі — справжнісінькі живі люди (шок-контент!), а наші учні — ще більш справжні й живі істоти, було б нерозумно нехтувати таким даром цивілізації.

Невпинною є суперечка поборників і противників спілкування з учнями в соцмережах. Одні кажуть: «Учитель — то святе, негоже витрачати свій безцінний ресурс дарма на спілкування з учнями у позанавчальний час». Інші підходять до питання більш прагматично: «Якщо я через соцмережу можу дістати Андрія і посеред ночі нагадати йому про домашнє завдання, яке має бути готовим на завтра, — чому б не скористатись такою можливістю?». Завжди є ті, хто тримає баланс: «Я вчитель, а отже я – людина!.. Словом, поставлю 100500 обмежень приватності, фотки із неформальних «засідань» кафедри буду кидати лише «своїм», а для учнів та всіх інших лишу профіль «закритим» і виставлятиму виключно високочолі світлини із всіляких конференцій та інших заходів. І буду собі спокійненько додавати всіх в друзі, аби потім можна було підколоти на занятті через якісь їхні фотки чи пости».

Озирнувшись на свій 5-річний досвід спілкування з учнями різного віку в різних соцмережах, можу із впевненістю сказати: рацію мають усі.

Автор: Анна Бас

Одного разу я провела соцопитування серед друзів-вчителів, аби дізнатись, як вони використовують соцмережі. Усі мої друзі викладають англійську, але в різних форматах і для різних вікових категорій: індивідуально з молодшими дітьми, на шкільному гуртку з англійської чи в групах для дорослих. Ось, що я дізналась.

1. Усі колеги використовують соцмережі як організаційний інструмент (написати домашнє завдання, нагадати про перенесення заняття, попередити про тест).

2. Більш просунуті користувачі проводять міні-тести в діалогах у Телеграмі перед якоюсь контрольною і на занятті-повторенні розбирають ці завдання (більше про такі можливості — за посиланням: https://bit.ly/2CNTJAQ).

3. Деякі вчителі створюють власні акаунти в Інстаграмі, щоб ділитись корисними матеріалами з граматики чи лексики (як приклад — @eng.focus в Інстаграмі).

Тобто акцент використання соцмереж ставився на технічну сторону навчального процесу — максимально зручна форма передачі інформації задля кращого засвоєння і, в перспективі, кращих результатів. Виявилося, що більшість вчителів не замислюється над тим, як міжособистісні стосунки впливають на побудову стосунків у класі/аудиторії і потім — на навчальні досягнення.

На цьому моменті я хотіла б перемкнутись із хвилі вчителя на хвилю учня. Якщо ви пішли в нашу непросту, але таку класну професію, не лише за покликом диплома, а за покликом серця, то за прізвищами в журналі, як і за акаунтами в соцмережі, ви перш за все будете бачити людину, особистість. Чого потребує вона в спілкуванні з вами як із вчителем, наставником? Що насправді хоче сказати та людина, коли о 12 ночі пише повідомлення за повідомленням, щоб дізнатись, скільки балів вона має за тест?

Відповідь виявляється максимально простою: учням, як і всім нам, потрібне звичайнісіньке людське спілкування. Вони можуть бути оточені сотнями осіб протягом дня в школі, мати тисячі підписників в Інстаграмі та безліч репостів свого жарту про «математичку» у Твіттері, але при цьому почуватись трішки самотньо й сумно.

Не кожен учень буде мати бажання спілкуватися з вами в позанавчальний час, і це нормально. Однак будуть ті, хто потребуватиме вас по-справжньому. Як би іноді не виводили із себе повідомлення посеред ночі із текстом:

«То скільки у мене там балів за лист? 

А коли скажете? 
Сьогодні скажете? 
А, добре, почекаю. 
Просто я трохи нервував, коли писав його — часу не вистачало, у школі такий завал зараз.

Ще й вдома дурдом, ніяк не міг сісти і зробити завдання толком….», та коли отримуєш його, розумієш, що людина стукає у твої двері й просить допомоги. Ця, ще недавно чужа людина, раптом вирішує довірити вам свій світ. Ви особисто відкрили б ці двері чи ні? Хтось попросить просто доброго слова, інший постукає й захоче поділитись своєю радістю, а комусь хочеться певним жестом (картинкою, піснею, стікером) подякувати за те, що ми є в їхньому житті і що нам не байдуже.

Кажуть, що вчителеві треба чітко розмежовувати сферу особисту й робочу. Мовляв, із 8.30 до 15.00 я твій вчитель, до 18.00 ти ще можеш спробувати спитати в мене домашнє завдання в Телеграмі, але потім — ауфідерзейн!

Правду ж кажуть! І водночас неправду. Із кожним роком переконуюсь, що вчитель, як і мама або тато, — це професія цілодобова і без вихідних. 

Соцмережа – це не лише можливість у будь-який час сіпнути своїх учнів і вислати їм домашнє завдання. Це той простір, у якому учень знаходить найбільш доступний та зрозумілий для себе спосіб висловити вам як своєму наставнику вотум довіри. Робити він може це по-різному: і повідомленням о 12 ночі, і дико (не)смішним відео, яке ви ОБОВ’ЯЗКОВО МАЄТЕ ПОДИВИТИСЬ ДО ЗАНЯТТЯ І ПОДІЛИТИСЬ СВОЄЮ ДУМКОЮ, і картинкою із папужками, що обіймаються. Таких символів любові і поваги є безліч, і кожному із них учень надає величезного значення.

Далі справа за нами, вчителями, — відкинути це все й вдягнути корону «світоча добра і знань» або прийняти у дар найцінніше, що може подарувати одна людина іншій – свою довіру і прихильність. Особисто я щодня отримую величезне задоволення через те, що обрала другий шлях.

А що оберете ви?

zno.ua